Повідомлення про життя і творчість Леоніда Глібова

Вірші почав писатиросійською мовою під час навчання в Полтавській гімназії. У 1846 роцівін відібрав п’ятдесят найкращих своїх віршів і на початку наступногороку видав у Полтаві їх окремою книжечкою, давши їй назву «СтихотворенияЛеонида Глебова 1845 и 1846». Замість похвали й позитивних відгуків укритиці, учень був викликаний інспектором гімназії І. І. Боровиковськимдля винесення догани за видання книжки без відома дирекції гімназії. Глібов був двічіодружений, рідних дітей не мав (діти померли в дитячі роки). По смертіпершої дружини Глібов жив сам 11 років. Всиновив сина другої дружиниОлександра.З 1861 р. він почав видавати газету «Черниговский листок»: йомудоводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глі-бов-редакторпорушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти,викладання рідною мовою тощо. Свої дописи вміщував під псевдонімомПростодушний. «Черниговский листок» проіснував до 1863 p., колиВалуєвським циркуляром було заборонено українську мову.Л. Глібов «зумів залучити до співпраці у «Черниговском листке» багатовідомих діячів (П. Куліш, О. Кониський, О. Лазаревський, П. Єфименко, П.Кузьменко, О. Маркевич, О. Тищинський, М. Олександрович, І. Андрющенкота ін.)За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенкому 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено надним поліцейський нагляд. Лише через п’ять років Глібов виклопотавпосаду завідувача земською друкарнею. За п’ять років без роботи він мавудосталь часу на самоспоглядання.Хвороба серця й астма підірвали здоров’я Леоніда Івановича.Втративши зір, він продовжував писати під лінійку з лупою.За п’ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві останнюбайку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітом байкаря.Залишив Глібов великий доробок: байки, пісенно-ліричні твори,вірші-загадки з відгадками, акровірші, які дуже подобаються дітям.Ідеалом для Л. Глібова було спокійне життя, без перевантажень івипробувань. «Епітет завзятий мені не личить, — писав він 22 червня 1861року в листі до О. Я. Кониського, — тому що я мир і спокій вважаюсинонімами щастя». Лише велика любов до України й покликання журналістапідштовхують його до такої клопітної справи, якою було редагуваннящотижневої газети.